Сучасний заклад вищої освіти представляє середовище, яке поряд із професійними навичками, прагне розвивати соціальні навички майбутніх фахівців. Будучи вчителем у середній школі, людина повинна демонструвати високий рівень міжкультурної компетентності, бути готовою передати цю компетентність молодому поколінню. Багато науковців розглядають автентичний текст як найбільш ефективний інструмент на уроках іноземної мови, який може розширити словниковий запас та допомогти зрозуміти культуру та соціум носіїв мови, яку вивчаємо. Культуро-маркована лексика знаходиться в полі особливої уваги студентів-філологів, яким необхідно демонструвати знання мови на вищому рівні. Застосовуючи автентичний текст у контексті підготовки майбутніх філологів, ми відходимо від вузької практики «читання-перекладу», звертаючись до глибокого лексичного аналізу рекламних буклетів, лінгвістичного порівняння листівок з минулого та сьогодення, інтернет-блогів, соціальних дописів тощо. У такому навчальному середовищі вчитель змінює рівень своєї активності та створює простір для самостійної роботи, спрямовує, але не керує роботою студентів. Міждисциплінарний підхід, застосування попередньо набутого досвіду становлять потужний мотиваційний фактор для студентів, у яких з’являється нагода продемонструвати рівень академічної майстерності під час перекладу фразеологічних зворотів, ідіом та термінології. Практика, що слідує за читанням автентичного тексту повинна бути організована таким чином, щоб щоб допомогти студенту оцінити достовірність перекладу, скоригувати помилкові судження та обговорити проблематичні ділянки тексту у групі. У такому дискурсі долається перекладацька невпевненість і формується «професійне відчуття» мови. На цьому етапі, вчитель бере на себе контроль і організовує діяльність групи, добирає необхідні тести та вправи, що мають на меті допомогти учням запам’ятати нову лексику і практикувати її використання в реальних життєвих ситуаціях. Аналізуючи проблематику даного методу, ми звернулись до робіт науковців з України та закордону. Ми дійшли висновку, що читання та переклад був одним з перших у методиці вивчення іноземних мов, адже духовна література була єдиним доступним іншомовним джерелом для вивчення мови, а спеціальні підручники з’явилися не раніше ніж у 14 столітті.