Актуальність дослідження зумовлюється недостатнім висвітленням питання переживання й усвідомлення смерті тяжкохворими дітьми. Досліджувана проблематика загалом стосується базових екзистенційних питань особистості дитини та її батьків й потребує певних напрацювань щодо особливостей повідомлення дитині невтішної новини, ведення з нею розмови про смерть і безпосереднього сприйняття цього факту, а також певної побудови сімейних стосунків. Метою статті є дослідження особливостей сприйняття смерті тяжкохворою дитиною. Автори задля досягнення мети опираються на методологію системного підходу та використовують комплекс наукових методів, серед яких аналіз, синтез, взаємозв’язок, порівняння, а також систематизація і узагальнення. Установлено, що сприйняття смерті тяжкохворою дитиною залежить від вікових особливостей, термінальної стадії розвитку захворювання, рівня інтелектуального розвитку, наявного власного досвіду. Проаналізовано наукові джерела та продемонстровано вікові особливості сприйняття смерті тяжкохворою дитиною. Виокремлено психологічні складові щодо усвідомлення й розуміння факту смерті дитиною на термінальній стадії розвитку захворювання з урахуванням її віку. Охарактеризовано особливості ставлення до смерті тяжкохворих дітей на когнітивному, емоційному та поведінковому рівнях. Продемонстровано, що інформація про наближення смерті здатна призводити до змін фундаментальних уявлень про постійність і безпеку життя дитини. Перспективи подальших досліджень зосереджені на розробці методичних рекомендацій батькам і лікарям щодо підтримки тяжкохворої дитини з урахуванням її «картини світу», індивідуальності задля насичення позитивними моментами життя