Актуальність теоретико-методологічного дослідження психології стресостійкості особистості зумовлена пошуком єдиної концепції, на основі якої розвиток стресостійкості особистості набуває чіткої логіки, систематизації знань, вмінь і навичок, узагальнення та впорядкування інформації з даної проблеми, що надихнуло авторку на реалізацію власної ідеї. Метою статті є відображення системного підходу в розробці концептуальної парадигми інтегративного розвитку стресостійкості особистості. Для досягнення мети було застосовано системний підхід у пізнанні психологічних феноменів, який надає чіткі принципи та визначає послідовність етапів наукового дослідження в системному дискурсі; також використовувались логікометодологічні концепції українських і зарубіжних науковців, які пояснюють зміст поняття «стресостійкість», надають уявлення про симптоми та види стресу, механізми стресостійкості особистості. Автором вперше представлено концепцію інтегративного розвитку стресостійкості особистості, що будується на основі системної моделі стресостійкості особистості. Результатом дослідження є виокремлення системних ключових основ авторської концепції інтегративного розвитку стресостійкості особистості: структурних компонентів, кореляційних зв’язків між ними, динамічних етапів, очікуваної мети. У статті надано дискусію результатів теоретичного аналізу щодо можливостей застосування системного підходу в розвитку стресостійкості особистості. Стресостійкість розглядається як структурно-системна інтегративна властивість особистості, що включає такі базові компоненти як: психофізіологічний, емоційний, когнітивний та вольовий. Автором виокремлено системні властивості стресостійкості особистості, проаналізовано механізми розвитку стресостійкості та виділено критерії, за якими варто орієнтуватися в психодіагностиці стресостійкості особистості. Практичне значення роботи полягає в тому, що на концептуальній основі стала можливою розробка програм з розвитку стресостійкості особистості