У статті проаналізовано актуальний стан дослідження сексуальності в постнекласичній науці. Розглянуто соціальний вимір сексуальності як соціокультурну трансформацію, у якій проаналізовано постмодерну поліфонію соціальних практик і феномен сексуальної ідентичності. Наголошено, що з виходом сексуальності з приватної сфери в публічну актуалізувалися дослідження в психології, соціології, філософії; лібералізація сексуальної поведінки активізувала дискусії, пов’язані з ідентичністю та гендером. Мета статті – проаналізувати дискурс сексуальності як спосіб означування смислової поліфонії дискурсивних практик партнерства та сексуальної ідентичності. Дискурсивну репрезентацію сексуальності в досліджуваних практиках здійснено за результатами якісного аналізу текстових фрагментів наративних інтерв’ю та кейсів з Інтернет-мережі. Стратегію емпіричного дослідження вибудовано на використанні дискурсивного підходу, підґрунтя якого забезпечує соціально-конструктивістський погляд на соціальну реальність. Обґрунтовано, що в процесі конструювання практик дискурс сексуальності активує механізм семіотизації сексуальності, що тлумачиться як вільне, відкрите саморозкриття сексуальності. Семіотизація сексуальності дає можливість індивіду об’єктивувати свій досвід конструювання дискурсивних практик та означити в них свою сексуальну ідентичність. З цього випливає, що дискурс сексуальності позначається на конструюванні практик партнерства та конституюванні сексуальної ідентичності. Виявлено сукупність знаків, які об’єктивують категорії: цінність; функціональність; сексуальність; стосунки; смисл/мотив; ідентичність. Робиться висновок, що дискурс сексуальності утворено поєднанням соціальних і особистісних значень, які означують дискурсивні практики та ідентичності. Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані у подальших дослідженнях ролі дискурсу сексуальності у розкритті жіночої/ чоловічої сексуальності в практиках партнерства