Актуальність наукового дослідження визначається потребою вивчення особливостей самосприйняття та самоідентифікації осіб з інвалідністю, зокрема набутими порушеннями опорно-рухового апарату, в контексті сучасного українського соціально-політичного становища. Метою роботи є вивчення психологічних складових самоставлення чоловіків середнього віку з набутими порушеннями опорно-рухового апарату на основі порівняльного аналізу вираженості складових самоставлення у чоловіків з порушеннями шийного та поперекового відділів хребта. Дослідження складалось з двох етапів, зокрема теоретичного з використанням загальнонаукових методів дослідження, таких як аналіз, синтез і порівняння, та емпіричного, що передбачав застосування методів опитування та анкетування. Представлено проблему вивчення психологічних особливостей самоставлення у чоловіків середнього віку з порушенням опорно-рухового апарату різних нозологічних форм. З’ясовано, що втрата фізичного здоров’я, порушення елементарних рухових функцій є домінуючими чинниками зниження самооцінки, самоповаги та самоприйняття. Емпірично доведено, що самоставлення у чоловіків з травмами різних відділів хребта має свої особливості, зокрема чоловіки з травмами шийного відділу більш впевнені у собі, очікують від навколишніх позитивного ставлення. Обґрунтовано, що чоловіки з травмами поперекового відділу хребта більш схильні до самозвинувачення, закритості. Підсумовано, що для всіх чоловіків притаманна внутрішня конфліктність, сумніви щодо можливостей і досягнень. Наголошено на необхідності впровадження в систему реабілітації людей з інвалідністю практик психологічної допомоги. Практична цінність наукової роботи полягає у виокремленні ключових особливостей самосприйняття осіб з набутими порушеннями опорно-рухового апарату, що в подальшому сприятиме удосконаленню практичних методів реабілітації вказаних осіб