Актуальність дослідження визначається соціокультурними процесами, що зумовлюють потребу в перегляді методів організації освітнього процесу, зокрема перехід на дистанційне навчання, та встановленні корелятивних зв’язків із міжнародними стандартами. Метою статті є виявлення особливостей, переваг і недоліків дистанційного навчання, а також перспектив розвитку відповідно до порівняльного аналізу українського та закордонного досвіду отримання дистанційної освіти. Методи та прийоми роботи варіювалися залежно від завдань на кожному етапі дослідження, зокрема використовувалися: метод цілеспрямованої вибірки, зіставний метод, метод узагальнення та систематизації теоретичного матеріалу тощо. У статті обґрунтовано перспективність розвитку та впровадження технологій дистанційного навчання. Проаналізовано роботи українських і зарубіжних вчених, які досліджували поняття «дистанційна освіта», описано шляхи реалізації дистанційного навчання, окреслено ситуації, за яких запровадження дистанційної освіти є доречним та ефективним, з’ясовано переваги та недоліки дистанційних технологій, обґрунтовано актуальність розвитку дистанційної освіти в Україні. Виокремлено чинники, які сприяли появі та розробці дистанційних курсів, а також конкретизовано сучасні проблеми впровадження дистанційних технологій. У роботі порівнюється досвід запровадження дистанційного навчання в різних країнах світу, який базується на статистичних даних за 2020–2021 роки. Вказано, що слухач курсу дистанційного навчання має володіти великою силою волі, мати значну мотивацію, вміти правильно організовувати свій час, адже дистанційне навчання, безпосередньо, направлене на самоосвіту й саморозвиток здобувача освіти. Практичне значення отриманих результатів полягає у застосуванні дистанційних технологій в освітній діяльності закладів вищої освіти та у прискоренні процесу модернізації й адаптації чинної системи освіти в Україні, відповідно до вимог і тенденцій глобальної освітньої сфери