Глобальні зміни, що призвели до прискорення соціального розвитку та збільшення тривалості життя, кардинально змінили вимоги до освіти. У 1967 р на міжнародній конференції в Уільямсберг (США) були висловлені ідеї, які далі лягли в основу широко відомого аналізу зростаючої «світової кризи в сфері освіти». Світова криза у сфері формальної освіти зумовила необхідність удосконалення освітньої політики в контексті безперервності. Неперервна освіта – це процес особистісного, соціального та професійного розвитку людини впродовж її життя, що реалізується з метою покращення якості життя як окремого індивіда, так і суспільства загалом. Проблема розвитку дорослих визначена як пріоритетна у міжнародному освітньому середовищі. Формування європейської освітньої політики здійснювалося в рамках Маастрихтської угоди, підписаної 7 лютого 1992 року в Нідерландах, яка набула чинності 1 листопада 1993 року, коли Європейський Союз (ЄС, Європейський Союз, Європейська Співдружність) було створено. Метою статті є аналіз нормативно-правової бази неформальної освітньої діяльності в контексті безперервної освіти в європейських країнах. В статті подано визначення трьох видів освітньої діяльності, представлені законодавчі документи щодо формальної та неформальної освіти країн-членів Європейського Союзу та документи міжнародних організацій, в яких знайшли своє відображення прогресивні ідеї цього соціально-культурного явища світового рівня. Законодавство про освіту дорослих - це сукупність законів, що визначають порядок і умови реалізації прав дорослих членів суспільства на освіту протягом життя. Результати теоретичного аналізу законодавчого регулювання неформальної освітньої діяльності в країнах Європейського Союзу показали, що в переважній більшості країн ЄС немає чітко визначеної структури неформальної освіти.