У роботі розглядається проблема розвитку самостійності та підготовки до самоосвіти в дошкільній і загальноосвітній системі та в освіті дорослих. В статті висвітлено теоретико-практичні підходи до формування умінь і навичок самоосвіти, до можливостей самостійного пошуку знань, використання різних джерел інформації тощо. Підкреслено, що компетенції визначаються як комбінація знань, навичок та ставлення до ситуації. Ключовими компетенціями є ті, які потрібні всім людям для самореалізації та особистого розвитку, соціальної інтеграції та зайнятості, однак усі ключові компетенції вважаються еквівалентними, оскільки кожна з них може сприяти успішному життю у суспільстві знань. Наголошується на важливості розвитку творчості, інноваційності, підприємливості, навичок критичного та логічного мислення, міркування, аргументації. Акцентується увага на цінності знань як основи для розвитку особистості, її компетенцій, пізнавальної цікавості учнів та мотивації до навчання, на формуванні в людини відкритого ставлення до світу та інших людей, активності у суспільному житті та відповідальності за громаду. Визначено, що tфективність самоосвіти обумовлюється наявністю яскраво вираженого прагнення і готовності до самовдосконалення, сформованими мотивами і чітко поставленими перед собою завданнями, вміннями самоорганізації і самостійного здійснення освітнього процесу, де індивід одночасно виступає в якості суб‘єкта освітньої діяльності та її об'єкта; що самоосвіта орієнтована на цілеспрямоване прилучення людини до освоєння соціального досвіду на основі розвитку його здібності, індивідуальних особливостей, мотивів і інтересів. Зроблено висновок, що навчання є однією з найцінніших форм людського досвіду, яка є особливо динамічною і безпосередньо пов'язаною з ефективністю дій щодо соціальної адаптації, сприяння розвитку комунікативних навичок, самостійного пошуку знань, розвитку ініціативи та підприємництва.