Метою дослідження було концептуально обґрунтувати особливості взаємовпливу психоемоційних процесів і станів дітей та батьків-учасників бойових дій. У роботі застосовувався теоретико-аналітичний підхід із використанням контент-аналізу емпіричних і моніторингових джерел. Теоретичний огляд засвідчив, що тривале перебування дітей у ситуації війни супроводжувалося поширенням клінічно значущих стресових реакцій, зокрема підвищенням рівнів тривоги, депресивності та порушень емоційної регуляції. Узагальнення даних міжнародних моніторингів показало, що населення України повідомляли про помірний або тяжкий рівень тривожності, а також мали симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР), що формувало несприятливе психоемоційне тло для сімей із дітьми. Аналіз літератури також продемонстрував значний вплив психологічного стану батьків на емоційне функціонування дітей: симптоми ПТСР, гіперзбудливість і депресивні прояви дорослих зумовлювали зниження емоційної доступності, порушення сімейної взаємодії та підвищували ризик вторинної травматизації. Встановлено, що ключовими предикторами адаптації виступали рівень резилієнтності, типи копінг-стратегій і характер локусу контролю. Зроблено висновок, що підтримка психологічної стійкості дітей вимагала комплексних сімейно орієнтованих інтервенцій та системної роботи з батьківськими стресовими реакціями. Отримані результати можуть бути використані практичними психологами, соціальними працівниками, освітніми установами та фахівцями системи охорони здоров’я для розроблення цільових програм підтримки психоемоційної стійкості дітей і сімей, які постраждали від воєнних дій